«Ой у морі Чорному, та й горить Москва». Гвардієць з Вінниччини підіймає настрій побратимам піснею. Відео

Дмитра Плотніцького називають – «золотим голосом» Козятина. Вокальний хист до виконання пісень Дмитро відкрив у собі ще зовсім маленьким, йому тоді було п’ять років. Саме тоді бабуся завела хлопця на вокальний гурток. Сьогодні Дмитро боронить Україну зі зброєю в руках і піснею підіймає настрій побратимам у найважчі моменти на фронті.

Як зараз пригадую, заходжу на гурток, проспівав пісню, а вихователька гуртка каже: –« будемо займатися. Потім я пішов у музичну школу. Після її закінчення поступив в училище культури та мистецтв ім. Леонтовича. Так як з віком у чоловіка міняється голос, мене перевели на кафедру оперного співу, яку я теж успішно закінчив. В дитинстві я багато їздив на всеукраїнські конкурси та фестивалі. Також були і призові місця і перші і другі. Я вже не пригадаю скільки їх було», - каже Дмитро.

До війни хлопець задумувався про музичну кар’єру і прагнув виступати на сцені. Їздив в столицю на прослуховування.

Мені було 14 років,я їздив у столицю на один з телевізійних конкурсів, але моя класична манера співу не особливо захопила сучасних співаків, для шоу – бізнесу – це не підійшло. Проте я не розчаровувався, я люблю співати і багато де виступав. В 2019 році мене призвали на строкову службу яку я проходив в батальйоні оперативного призначення, потім через пів року мене перевели в інший підрозділ і ми почали виступати з оркестром. І там мій талант став у нагоді. Я був солістом у духовому оркестрі. Всі заходи які проводилися у частині я намагався брати участь. В мене до речі, вітчим офіцер ЗСУ в запасі, нині він на пенсії. Тому я вирішив теж поєднати своє життя із військовою справою. Після закінчення строкової служби я мав уже піти на демобілізацію, але передумав і підписав контракт із військовою частиною. Про свій вибір, не шкодую. Зараз як свідомий чоловік і громадянин я повинен захищати свою країну і відстоювати її кордони», - каже наш герой.

Коли є вільна хвилина прямо на бойових позиціях Дмитро співає аби підбадьорити побратимів, і підняти їх бойових дух. Заводить басистим голосом пісню про потоплений крейсер.

На війні важко втрачати, бо є такі моменти, що люди з якими ти проходив службу і стояв в одному окопі вже завтра стають 200 – миі не віриться, що його немає.Я намагаюсь, якось відволікати своїх побратимів, тому якщо бути постійно встраху війни, починається стресовий стан, і це не дуже добре. Я знаю чимало українських народних пісень, за чотири роки навчання в коледжі культури і мистецтв – репертуар виконаннявеликий, це біля кількох десятків пісень».

Дмитро служить в батальйоні оперативного призначення. Розповідає, що зараз відносно спокійно, проте обстріли не припиняються.

Піхотних боїв немає. А от обстрілюють наші позиції постійно, насипають по зав’язь. Дякую нашому тилу, і волонтерам. Вони постійно привозять допомогу і медикаменти і їжу та амуніцію. Також родина мене постійно підтримує, моляться за нас. Ще підбадьорює бойове братерство», - каже захисник.

Співучий боєць нині мріє про одне – здобути перемогу аби вороги назавжди забули дорогу до наших земель. Хлопець ще зізнався, що немає нареченої і його серце вільне. І ще він вірить, що його покликання – це співати, тому не буде зупинятися на досягнутих цілях.